Електричка відходить о 18:48. На великому годиннику показує сорок п’ять. На дорожньому чеку, час продажу :54. Розслаблююсь. Забиваю. Подумки йду на наступну. Але швидко крокую на першу північну. На табло(-їді?) 18:49. Ще стоїть. Той, що виглядає з люка машиніста, ніби чекаючи якоїсь поради, питає в глибину кабіні – “ну, што, поєхалі ?” Перший тамбур першого вагону. Дівчина з молільником в руці тримає двері для наздоганяючої тусовки. Вони ввалюються в вагон. Вона тихо дякує. Вони також, але не тихо. Не тверезий молодик починає, підпираючи двері, сповзати-йорзати. В нього питають, куди йому їхати. Він відповідає, після чого голосно, й дуже чутливо починає вибачатись що “нажравсяЙперебрав”. Тихенько, але розбірливо повідомляє, що він баб ушку похоронив… Й продовжує вибачатись. Мужик радить йому крєпчать і дєржатса! Молодик, з пластирем на носі та якоюсь чутливістю якусь мить дивиться на мужика, а потім голосно й впевнено посилає його, й радить йому самому крєпчать по смерті близьких. І проривається до виходу. “То вам же через одну”, піклується тамбур, котрий щойно його усмиряв. “На таксі доїду – розумних багато – не розуміють мене…”

Збулася моя давня мрія – З’їздив в Харьків. Всі гілки метро не освоїв, бо не встиг.

Перше враження – станції за габаритами (та й оформленням) мало чим різняться від київських, але «віє» якимсь настроєм провінційності. Я маю на увазі лише підземку, а не місто в цілому. Можливо, далася в знаки відносна «ненабитість» вагонів (в порівнянні з київськими). Доречі, присутнє деяке враження вагонної широкості (в тому ж порівнянні). Можливо, за рахунок скорочення місць для сидінь (прохід між ними стає ширшим). Доречі, стосовно «провінційності» -- вагони у них старіші.

Кількість вагонів потягу, як і в Києві – 5.

Оце тільки зараз помітив аналогію: в Києві – станція «Харьківська», в Харькові – «Київська».

Проїзд – в половину більший за ціною.

Судячи по назвам станцій метро, війна в Харькові не закінчувалась…